Єфремівський храм і Меморіал

17-18 лютого 1943 року в с.Семенівка та с.Єфремівка відбувались пам’яті трагічні події. У ці дні було розстріляно, спалено близько 882 чоловік.

Страшна Єфремівська трагедія за своїми масштабами не може поступитися білоруській Хатині.

Очевидці тих страшних подій описували це так:

240 чоловік, в основному людей похилого віку і підлітків, фашисти зігнали в стареньку дерев'яну церкву, щоб з'ясувати, хто вбив німецького офіцера. Зверху, на плащаниці лежав замаскований кулеметник, стало відразу зрозуміло, що всі засуджені до смерті... Стали стріляти... Деякі молилися, в останню мить життя звернувшись до Бога, інші - лаялися. Гітлерівці продовжували стріляти з кулеметів і автоматів, кидали в натовп гранати. Ці нелюди ходили по церкві і добивали поранених. А тих, хто ще залишався живий, - підпалили... 

В березні 2006 року на місці трагедії коштами Укрзалізниці збудовано меморіальний комплекс та храм Святого великомученика Димитрія Солунського

Села Єфремівка та Семенівка розташовані за сто метрів один від одного і поділяються лише Турецьким валом - залишками оборонної лінії XVIIІ століття. Під час війни вони часто переходили з рук до рук - до семи разів. У середині лютого, після Сталінграда, радянська армія наступала, і востаннє німці зайняли Єфремівку 14 (за деякими даними 15-го) лютого. Це була щойно сформована бронетанкова дивізія СС «Адольф Гітлер», яка налічувала 90 одиниць техніки. Командував частинами, що зайняли село, майор Йоахім Пайпер (Пейпер). З боку Парасковеї близько 16 години увійшли перші танки - білі «Тигри», «Фердинанди».

Німці зайняли всю центральну вулицю, штаб розташувався на околиці, у найближчому до Семенівки будинку. На околицях була розташована артилерія.

Наступного дня з літаків було скинуто бочки з пальним, контейнери та ящики з боєприпасами. А 16 лютого відбулася ключова подія, яку багато хто вважає причиною трагедії. Вранці на полі біля церкви сів невеликий літак, із нього вийшов офіцер із вищих чинів, особу якого не встановлено. Він вимовляв промову перед бійцями СС, що зібралися біля церкви, коли з  фортеці, що на турецькому валу, прогриміли постріли.

«… Фортеця тут у нас, а в ній солдати. Відстали від наших чи як. Глянули - там літак. І, знаєш, як сибіряки: «Мил человек, пугни его!». Ну, той з «дегтяря» і пугнув…»

Відстань близько 300 метрів виявилася достатньою, щоб поранити офіцера. Деякі очевидці стверджують, що це була санна упряжка з кулеметом. Відразу після цього стріляючі (мабуть, відсталі від своїх радянські солдати) зникли. Пораненого офіцера завантажили в літак і відправили до шпиталю. І все-таки він встиг оголосити село «партизанським» і наказати про його знищення. Партизанів у степах не було, і не могло бути. Але Пайпер сумлінно береться до роботи.

Вже 16 лютого горіла Семенівка. Мешканці Єфремівки не могли туди потрапити – село було оточене, але здогадувалися, що відбувається щось погане. Валив густий чорний дим, запахло смаженим м'ясом. Німці повністю «зачистили» Семенівку, йшли від дому до будинку, розстрілювали всіх підряд, палили хати, людей та тварин.

Вранці 17 лютого дворами Єфремівки пройшли поліцаї та наказали всім старим та підліткам чоловічої статі (дорослі чоловіки були на фронті) з лопатами з'явитися на розчищення дороги. Усіх, що прийшли, близько 240 осіб, вивели під конвоєм на дорогу у бік Парасковії. Чистили до обіду, пройшли від Єфремівки близько 5 кілометрів. Коли чоловіки пішли на роботу, німці розпочали свою «чистку».

Від двору до двору йшли автоматники, солдати в білих маскхалатах, з паяльними лампами, підпалювали будинки, розстрілювали жінок і дітей, що залишилися, закидали гранати у вікна будинків і льохи, де могли ховатися селяни.

Близько 12 годин старих і підлітків, які працювали на дорозі, повели під конвоєм повз палаючі будинки до церкви, де мали відбутися «збори». Церква була оточена автоматниками, на поводках шаленіли вівчарки, навпроти входу стояв станковий кулемет, підлога в церкві була застелена соломою. Коли остання людина переступила поріг, по церкві відкрили вогонь. Потім увійшли автоматчики, добили поранених, облили все бензином і підпалили. До самого вечора тривала різанина в селі.
До півночі, з піснями, німці покинули село розчищеною дорогою.
(Джерело)