Українська лінія – військово-інженерна система земляних укріплень у 1731–1770 роках на південному заході Московії, на теренах сучасної України (Запорожжя, Слобожанщина і Донбас). Призначалася для захисту південних кордонів Російської імперії (зокрема Слобідської України та Малоросії) від кримсько-татарських набігів та від Османської імперії. .
Українська оборонна лінія проходила кордонами Харківського слобідського козачого та Полтавського козачого полків.
Проходила від Дніпра по річці Орелі та її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її із Сіверським Донцем.
Будувалася за проектом генерала-німця Йоганна Вейсбаха. Відповідальними за будівництво лінії були генерал-майор Де Брен'ї та сенатор генерал-лейтенант Тараканов.
Протяжність лінії становила 268,5 верст (285 км).
Основні роботи зроблені з 1731 по 1733 р., до 1742-43 р.р. проводилася її доопрацювання.
Будівництвом займалися козаки і селяни малоросійських полків і слобідських полків, а також однодворці Білгородської та Воронезької провінцій.
Мапа 1736 року
Ідея побудови оборонних споруд вздовж Берестової, Орелі, тобто від міста Валок на Слобожанщині до Дніпра, своєрідного продовження Ізюмської лінії, що зводилась у 1680–1681, належала російському генералові Косагову, під керівництвом якого зводилась її західна ділянка. 1682 року він обстежив територію від Валок до містечка Нехвороща на Орелі і запропонував українському гетьманові Івану Самойловичу збудувати оборонні споруди на правому березі названих річок, щоб перекрити Муравський шлях, якою татарські орди часто здійснювали напади на Слобідську та Лівобережну Україну.
Більшість дослідників вважають, що гетьман, посилаючись на виснаження козаків у війні з Туреччиною за Чигирин та розуміючи, що будівництво лінії відокремить Запорожжя від Гетьманщини, робив усе можливе, щоб ці задуми не були реалізовані. Однак вони знову були поставлені царським урядом перед Іваном Мазепою у Коломацьких статтях. Прискорило вирішення цього питання перенесення російсько-турецького кордону за умовами Прутської, Константинопольської та Адріанопольської угод з узбережжя Азовського моря у межиріччя Самари та Орелі (1714).
Типовий план облаштування фортеці XVIII століття
Українська лінія складалась з 16 фортець і 49 редутів, з'єднаних між собою високим земляним валом і глибоким ровом.
Основні елементи кожної фортеці:
—Земляний вал, висотою переважно 2 сажні (сажень — 2,13 м), ширина в основі — 3 сажні, а на вершині — 1 сажень;
—Перед валом викопувався рів завглибшки 2 сажні і завширшки при вершині 3 сажні; в основі рову встановлювались загострені згори колоди, за можливості рів заповнювався водою;
—У найнебезпечніших місцях на лінії споруджувались фортеці на відстані одна від одної від 6 до 32 верст; за винятком Борисоглібської та Лівенської (п'ятикутних) фортеці мали чотирикутну форму (нових фортець було споруджено 16, а 17-ою стало ретраншаментоване містечко Царичанка);
—Між фортецями залежно від відстані між ними та місцевості було зведено 49 редутів.
Після закінчення російсько-турецької війни 1735—1739 років спостерігається посилене заселення Української лінії і розвиток землеробства. Зменшення небезпеки татарських нападів призвело до припливу добровільних поселенців, які заселяли вільні землі. Вони не вливалися до складу ландміліційних полків і займалися виключно землеробством. У середині XVIII століття на південь від Української лінії стали з'являтися українські поселення, засновані здебільшого лівобережними поселенцями.