Руїни хімкомбінату

Будівництво підприємства було розпочато у 1964 році. Генеральний проектувальник - Київська філія ДЕРЖДНІЇХЛОРПРОЕКТУ м. Москва (згодом - ВІПХСЗР, нині - «Еластик»)

Підприємство спочатку було запроектовано з урахуванням розвіданої сировинної бази – покладів кам'яної солі (Єфремівське родовище) та природного газу (Щебелинське родовище)

Наявність даних природних ресурсів визначило профіль підприємства як великого виробника хлору та хлорорганічних продуктів - дихлоретан, хлорметанів, вінілхлориду, поліетилену та ін.

Згодом, з уточненням фактичних обсягів природного газу Щебелинського родовища було здійснено коригування генерального плану розвитку підприємства зі зміною його профілю.

Одним із перших об'єктів, побудованому на підприємстві, була ТЕЦ, будівництво якої було завершено в 1968 році. Потужності ТЕЦ забезпечували  вироблення електроенергії 44 МВт та пари високого тиску до 300 тонн на годину. У 2007 році ТЕЦ було виділено зі складу підприємства до самостійного державного підприємства «Енегохімпром»

 У 1971 році було прийнято в експлуатацію цех з виробництва комбінованих протруйників насіння потужністю 30,0 тис.тонн на рік. У цеху напрацьовувалися хімічні засоби захисту різного класу на основі сировини, що привіз, у тому числі і діючих речовин. У цеху використовувалося імпортне обладнання із Великобританії. Максимального вироблення було досягнуто в 1984 році і склало 39,8 тис.тонн. Виробництво ХСЗР було припинено у 1995 році.

У 1972 році на основі привізного хлору було введено в експлуатацію виробництво хлорного вапна потужністю 24,0 тис.тонн на рік. Проектні потужності виробництва було освоєно на початку 80-х років, виробництво зупинено у 2007 році.

Виробництво хлору та каустика було прийнято в експлуатацію у 1975 році. Проектні потужності виробництва, у складі якого був цех з розливу рідкого хлору в дрібну тару, виробництва хлорного заліза та дезінфікуючих засобів на основі гіпохлориту натрію становили: по каустичній соді – 166 тис. тонн (в перерахунку на 100% їдкий натр), по рідкому хлору – 147,0 тис. тонн, за рідким хлором у контейнерах – 10,0 тис.тонн, рідким хлором у балонах – 2,0тис.тонн, за дезінфікуючими побутовими засобами – 5,6 тис. тонн на рік. Максимального випуску каустичної соди було досягнуто 1988 року – 167,1 тис.тонн.

У 1976 році на підприємстві було введено в експлуатацію виробництво СМС потужністю 60,0 тис. тонн на рік. Максимального випуску продукції цьому виробництві досягнуто 1989 і становив 60,3 тыс.тонн. 1996 року виробництво СМС було виділено зі складу підприємства, нині це – ЗАТ «Время», яке припинило виробничу діяльність у 2001 році.

У 1978 році було прийнято в експлуатацію виробництво ПВХ проектною потужністю 50,0 тис. тонн на рік. Виробництво будувалося з використанням технології та обладнання НДР. Максимального випуску смоли ПВХ було досягнуто у 1990 році і становило 49,3 тис.тонн. Виробництво працювало на закупівельному вінілхлориді. Виробництво зупинено у 2006 році.

У 1979 році на підприємстві було введено в експлуатацію виробництво хлорокису міді потужністю 12,0 тис. тонн на рік. Виробничі потужності були освоєні 1982 року. 2005 року виробництво хлорокису міді було зупинено.

У 1984 році було прийнято в експлуатацію виробництво дихлорангідриду терефталевої кислоти потужністю 7,0 тис. тонн на рік. Трохи пізніше, 1986 року – виробництво ізофталевої кислоти потужністю 12,0 тис.тонн. Обидва виробництва були спрямовані на військово-промисловий комплекс. Виробництво дихлорангідриду було зупинено у 1988 році, випуск дихлорангідриду ізофталевої кислоти припинено у 1993 році.

Останнім великим технологічним виробництвом, побудованому на підприємстві, є дослідно-промислове виробництво фунгіциду «дилор», освоєння якого було розпочато у 1988 році та припинено у 1991 році у зв'язку з проблемною технологією виробництва.

Крім зазначених великих технологічних виробництв, до складу підприємства входили цех картонної тари (побудований у 1972 році), цех з виробництва виробів із пластмас, а також допоміжні ремонтні та транспортні цехи, що забезпечують життєдіяльність підприємства: ремонтно-механічний, ремонтно-будівельний, антикорозійний, залізничний, азотно-кисневий, господарський та очисні споруди.

Як самостійні структурні одиниці для підприємства функціонували ЦЗЛ, газорятувальний загін, об'єктова пожежна частина, санітарна лабораторія, ВТК, комбінат комунального харчування, ІВЦ, складське господарство.

Підприємство було пов'язане із залізничною станцією Лихачово, розташованою на відстані 1,5 км від вхідного залізничного посту «Хімік».

На балансі електрослужби підприємства було 56 комплексних трансформаторних підстанцій (КТП) різної потужності, загальна довжина кабелів високої напруги перевищувала 500 км.

Джерелом сировини для підприємства був розсолопромисел. Розвідані запаси кам'яної солі Єфремівського родовища за оцінками Державної комісії із запасів природних копалин становлять понад 570 млн. тонн. Даної кількості солі достатньо для експлуатації підприємства протягом 500 років при річному виробленні хлору 100,0 тис тонн на рік. можлива протягом 80 років) Сіль має високі якісні показники та за оцінкою державного науково-дослідного інституту галургії може бути використана для харчових цілей.

(Джерело)

28.05.2012
Державний виробник хлору та соди з Первомайського наказав довго жити. Найближчим часом буде ліквідовано одне із колись найбільших хімічних підприємств України — ДП «Хімпром» (Первомайський, Харківська обл.). Таким чином, держава остаточно вийде з бізнесу з виробництва хлору та каустичної соди, поступившись цією нішою приватному бізнесу — російському олігарху Вагіту Алекперову та дніпропетровському мільярдеру Ігорю Коломойському.

У радянські часи ДП «Хімпром» був відомий як підприємство, яке здатне забезпечити хлором весь СРСР. Але після того, як Україна стала незалежною, продукція заводу виявилася незатребуваною. Спочатку завод втратив постачання сировини, яку він використовував для виробництва вінілхлориду, а трохи пізніше не стало ринку збуту хлору. У результаті «Хімпром» почав поступово ув'язати у боргах, накопичивши їх до позначки 165 млн. грн. Одним із найбільших його кредиторів стала держкомпанія «Газ України», що поставляє на завод газ, за ​​ініціативою якої було порушено справу про банкрутство  ДП "Хімпром".

Піти на такі радикальні заходи цю «доньку» НАК «Нафтогаз України» змусив не стільки великого боргу первомайських хіміків, скільки туманних перспектив його погашення: в останні місяці «Хімпром» навіть перестав реагувати на періодичні відключення від газопостачання. Шанс повернути свої гроші «Газ України» отримала у 2003 році, коли Мінпромполітики, яке на той час контролює «Хімпром», заявило про готовність сприяти відновленню його роботи. І вже наприкінці 2004 року підприємство відновило виробництво полівінілхлоридної смоли — одного з основних компонентів, які використовуються під час виробництва пластмас полівінілхлориду. Останній, своєю чергою, застосовується під час виготовлення широко затребуваних товарів — труб, фітингів, профілів тощо. Цей факт мав би гарантувати високий попит продукції ДП.

Але ренесансу у Первомайському так і не дочекалися: при виробничому потенціалі 3,5 тис. тонн ПВХ-смоли на місяць за фактом вироблялося до 1,5 тисяч тонн. А у 2005 році у житті ДП «Хімпром» розпочалася нова чорна смуга: Господарський суд Харківської області розпочав чергову процедуру його банкрутства.

Якби тоді держава підставила плече Хімпрому, він і цього разу зміг би вийти з банкрутства з гордо піднятою головою. Для цього було достатньо лише забезпечити рентабельне виробництво хлору та каустичної соди – двох стовпів, на яких базувався бізнес ДП. Але оскільки інвестицій у виробничі потужності не здійснювалось, виготовляти цю продукцію було невигідно, а простий цих потужностей автоматично паралізував вторинні виробництва — кабельного пластикату, поліетиленової плівки, гофротари.

На фінішну пряму це підприємство вийшло буквально кілька тижнів тому, коли Господарський суд Харківської області визнав його банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру. Цим самим рішенням суд доручив арбітражному керуючому Ігорю Булижину ліквідувати ДП у найближче півріччя (до 10 жовтня).

За ідеєю початок кінця Первомайського хімзаводу має дати поштовх до розвитку інших підприємств, що утворилися на базі його майна. Найбільш відомим серед них є київська компанія ТОВ «Укрпериклаз», близька до засновника «Смарт-холдингу» Вадима Новінського та екс-глави Мінвуглепрому Віктора Тополова. Ця фірма ще кілька років тому викупила у Хімпрому потужності з виробництва магнезіальних продуктів. Але насправді виявилося, що й ці плани є нездійсненними: ще 2010 року «Укрпериклаз» звернув свою інвестиційну програму в Первомайському, повернувши згодом «Хімпрому» викуплене в нього майно.

Втративши надію залучити грошового інвестора, з подачі кредиторів «Хімпрому» його майно було заарештовано та виставлено на торги. Левову частку цих активів було розпродано влітку минулого року. Тоді з молотка пішли не лише корпуси, а й естакади, залізничні лінії та навіть огорожа заводу. Наразі на підприємстві зрізано опалення, труби водопостачання та інше. На розпродажі активів цього підприємства, напевно, нажився не один десяток місцевих бізнесменів. Але найбільші дивіденди від розвалу першотравневого «Хімпрому» отримають його тепер уже колишні конкуренти на ринку виробництва хлору та каустичної соди — «ДніпроАЗОТ» Ігоря Коломойського та «Карпатнафтохім» Вагіта Алекперова.

(Джерело)